» рішення ВСУ, Судова практика © Мар'ян Коцан » 11 березня 2009 року

Факт передачі грошей за договором позики не може бути підтверджений показами свідків

Ухвала Верховного Суду України від 11 березня 2009 року

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
УХВАЛА
11 березня 2009 року, м.Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Григор’євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г., Барсукової В.М., Косенка В.Й.,

 

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Особи 1 про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою Особи 1 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 17.12.2008,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2008 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 16.02.2007 він уклав договір позики в простій письмовій формі з відповідачкою на суму $85 тис. (за курсом НБУ — 429250 грн.) безпроцентно з поверненням боргу до 31.12.2007. Оскільки в установлений строк Особа 2 зобов’язання не виконала, просив стягнути з відповідачки борг у сумі 429250 грн., витрати, пов’язані зі сплатою судового збору у сумі 1700 грн., та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Заочним рішенням Київського районного суду м.Одеси від 18.04.2008 позов задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17.12.2008 заочне рішення скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі Особа 1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідно до договору позики від 16.02.2007, укладеного в простій письмовій формі, Особа 1 (позикодавець) передав кошти Особі 2 (позичальнику) у сумі $85 тис.

Відповідно до п.3 позика є безпроцентною.

Строк повернення позики — до 31.12.2007 (п.5 договору).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли договірні правовідносини, згідно з якими Особа 1 передав кошти в сумі $85 тис. Особі 2, яка в установлений договором строк борг не повернула.

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що за указаним договором позики гроші не були передані Особі 2, тому вважав вказаний договір неукладеним, та що зобов’язання Особи 2 щодо повернення коштів за вказаним договором не виникло.

Однак із таким висновком апеляційного суду не можна погодитись, оскільки його суд дійшов із порушенням норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (Позикодавець) передає у власність другій стороні (Позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’я­зується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч.2 ст.1046 ЦК договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

За змістом ч.2 цієї норми при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може грунтуватись на свідченнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч.2 ст.58, ст.59 ЦПК).

Так, у п.2 договору від 16.02.2007 зазначено, що позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами цього договору.

Пункт 9 цього договору передбачає, що його підписання Позичальником підтверджує факт одержання ним від Позикодавця позики. Належним чином підписаний договір є доказом передання грошей від Позикодавця до Позичальника.

Таким чином, факт підписання Особою 2 договору позики є доказом отримання нею від Особи 1 позики в сумі $85 тис.

Згідно із ч.3 ст.10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази від­повідно до вимог стст.57—60 ЦПК.

Обставини, визнані сторонами, згідно із ч.1 ст.61 ЦПК не підлягають доказуванню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову Особи 1 у позові, апеляційний суд виходив із безгрошовості спірного договору та визнання цього факту позивачем.

Однак зазначений висновок зроблено апеляційним судом із порушенням вимог стст.212, 213 ЦПК без належної оцінки доказів, у тому числі пояснень позивача в їх сукупності.

За таких обставин рішення апеляційного суду не можна ви­знати законним і обгрунтованим.

Скасувавши рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову Особи 1.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі чч.2, 3 ст.338 ЦПК.

Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 17.12.2008 скасувати, передати справу на новий розгляд до Апеляційного суду Одеської області.

Ухвала оскарженню не підлягає 

Опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень

1 коментар

Ключові слова: , , , , ,

Один коментар до Факт передачі грошей за договором позики не може бути підтверджений показами свідків

  1. АНТОНІО БАНДЕРАС Пише:

    Особа 1 не в ті органи за грошенятами звералася. Метод “утюга і пальців між дверима” працює безвідказно

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вгору