» рішення ВСУ, Судова практика © Мар'ян Коцан » 20 січня 2010 року

Розписка може бути доказом вини в ДТП

Ухвала Верховного Суду України від 20 січня 2010 року

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
УХВАЛА
20 січня 2010 року, м.Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого         Гнатенка А.В.,

суддів:               Григор’євої Л.І.,         Косенка В.Й.,

В.І. Гуменюк,               Д.Д. Луспеник,       -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної й моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсною боргової розписки за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2009 року,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому, вважаючи відповідача винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, просив стягнути з останнього на його користь матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 18 194 грн. 56 коп., моральну шкоду в розмірі 15 тис. грн. і судові витрати, посилаючись на розписку ОСОБА_4, відповідно до якої ОСОБА_4 визнав себе винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та зобов’язався відшкодувати завдану ним матеріальну шкоду.

У березні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, в якому просив визнати недійсною видану ним відповідачу розписку від 8 листопада 2008 року.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 27 травня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2009 року рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 27 травня 2009 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 та ухвалено  в цій частині нове рішення, яким його позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 7 414 грн. 56 коп. матеріальної шкоди, 200 грн. моральної шкоди та  3 329 грн. 39 коп. судових витрат. У іншій частині позову ОСОБА_3 відмовлено.

ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 27 травня 2009 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з положеннями ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що предметом цього спору є правовідносини в області відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, які регулюються нормами гл. 82 ЦК України, вважаючи необґрунтованими посилання ОСОБА_3 на те, що предметом цього спору є невиконання ОСОБА_4 зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_3, та на причинний зв’язок такого відшкодування з пошкодженням його автомобіля в дорожньо-транспортній пригоді, а відмовляючи в позові ОСОБА_4, суд першої інстанції вказував, що написана останнім розписка є дійсною, але такою, що не несе юридичних наслідків, оскільки правовідносини щодо стягнення боргу за договором позики (розпискою) та правовідносини щодо відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, регулюються різними нормами закону.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, апеляційний суд виходив із того, що шкода позивачу завдана винними діями ОСОБА_4, який є власником джерела підвищеної небезпеки, вина відповідачем визнана та відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що 8 листопада 2008 року об  11 годині на мосту через річку Саксагань у с. Саївці П’ятихатського району Дніпропетровської області відбулось зіткнення автомобіля “Ніссан Альмера” під керуванням ОСОБА_3, який рухався в напрямку автошляху Дніпропетровськ – Київ, з боку м. Дніпроперровська в бік
м. П’ятихаток, та автомобіля “Вольво” під керуванням ОСОБА_4, який рухався в протилежному напрямку – з боку м. П’ятихаток у бік м. Дніпропетровська.

У той же день, 8 листопада 2008 року, ОСОБА_4 написав  ОСОБА_3 розписку, в якій визнав себе винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та зобов’язався відшкодувати завдану останньому шкоду: оплатити відновлювальний ремонт автомобіля “Ніссан Альмера” відразу ж після закінчення ремонту.

Згідно з висновком спеціаліста-автотоварознавця № 2866/12/08 від  12 грудня 2008 року завдана ОСОБА_3 матеріальна шкода становить 17 414 грн. 56 коп.

У судовому засіданні ОСОБА_4 підтвердив обставини та зміст написаної ним розписки, однак від узятих на себе зобов’язань відмовився, посилаючись на те, що після дорожньо-транспортної пригоди знаходився в стресовому стані та не в повній мірі розумів свої дії й керував ними.

З’ясувавши обставини справи, дослідивши надані докази, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4, посилаючись при цьому на те, що працівники державної автомобільної інспекції на місце дорожньо-транспортної пригоди не викликались, ні схема місця події, ні протоколи про порушення водіями Правил дорожнього руху не складались і відповідно – вина учасників дорожньо-транспортної пригоди згідно з вимогами Кодексу України про адміністративні правопорушення не встановлювалась та до адміністративної відповідальності водії не притягались; виходячи з пояснень учасників  дорожньо-транспортної пригоди та свідків вину водіїв достовірно встановити неможливо, а від призначення експертизи щодо встановлення вини та розміру матеріальних збитків сторони відмовились.

Перевіряючи в апеляційному порядку дотримання судом першої інстанції вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та часткове задоволення позову ОСОБА_3, установивши, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_4 вимог пп. 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху щодо обов’язку дотримуватись безпечного інтервалу при зустрічному роз’їзді автомобілів, що призвело до  зіткнення автомобілів боковими частинами, та правомірно поклавши в основу свого рішення визнання ОСОБА_4 вини у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, викладене ним у розписці від 8 листопада 2008 року.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги й матеріали справи не дають підстав для висновку щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, то касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду – залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає. 

Опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень

Прокоментуй!

Ключові слова: , , , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вгору