Практика показує, що більшість людей знають про таке явище як завдаток та наслідки невиконання зобов’язання, забезпеченого ним. Однак, побутує хибна думка, що завдаток – це частина вартості товару яка вноситься для того, щоб забезпечити придбання товару (тобто укладення договору купівлі-продажу) в майбутньому.

Але чи завжди внесена наперед сума є саме завдатком?

Виявляється, що ні.

Проаналізувавши законодавство і судову практику, приходжу до висновку, що не все так очевидно, як видається на перший погляд.

Завдаток є одним з способів забезпечення виконання зобов'язання.

Однак, щоб внесена наперед сума вважалась завдатком потрібно дотриматись наступних умов:

По-перше, договір про завдаток має бути вчинений в письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України). В іншому випадку він є нікчемним, а отже не породжує у сторін прав і обов'язків. Це може бути пункт в основному договорі, окремий договір про завдаток, розписка або товарний чек, при дотриманні наведених нижче умов.

По-друге, в цьому договорі (розписці або товарному чеку) має бути вказано, що внесена сума є саме завдатком. В іншому випадку це буде не завдаток, а аванс.

По-третє, завдаток є способом забезпечення реального зобов'язання. Тобто, спочатку має існувати саме зобов'язання, а вже потім завдаток, який його забезпечує. Іншими словами завдаток не є самостійним зобов’язанням. Він є тільки способом забезпеченням іншого зобов’язання і повністю від нього залежить.

Тут слід зазначити, що навіть підписаний договір не означає, що зобов'язання між сторонами вже існують. Це може мати місце, коли договір потребує державної реєстрації. Наприклад, купівля-продаж квартири.

В такому випадку до моменту державної реєстрації договір вважається не укладеним, а отже, не породжує жодних прав і обов’язків між сторонами. Це випливає зі змісту статей 210, 640, 657 Цивільного кодексу України. Такий договір не може бути забезпеченим завдатком, а внесена покупцем сума буде авансом незалежно від того, як її назвали сторони в договорі.

Для повного розуміння змоделюю дві ситуації на прикладі договору купівлі-продажу:

Ситуація перша. Покупець, бажаючи в майбутньому придбати товар вносить продавцеві частину коштів. Продавець приймає ці гроші під зобов’язання у майбутньому продати саме цей товар саме цьому покупцеві. В даному випадку внесена покупцем сума коштів не є завдатком. Це є аванс. У випадку відмови від договору будь-якою стороною покупець має право вимагати повернення коштів тільки в розмірі внесеного авансу. А продавець зобов’язаний повернути покупцеві аванс в повному обсязі.

Ситуація друга. Сторони підписали договір купівлі-продажу на наступних умовах:

Продавець зобов’язується продати покупцеві товар, покупець зобов’язується прийняти цей товар і оплатити його вартість. На забезпечення виконання зобов’язань за цим договором покупець вносить завдаток в певній сумі. Це прямо зазначено в договорі. Крім цього, в договорі обумовлено ціну товару, строк оплати та строк поставки товару, інші істотні умови. Відтак, внесені кошти підчас підписання договору є завдатком з усіма наслідками. А саме: якщо порушення договору відбулось з вини покупця, то завдаток залишається у продавця. Якщо ж порушення мало місце з вини продавця, то він зобов’язаний повернути покупцеві завдаток, а також додатково сплатити суму у розмірі завдатку. Іншими словами продавець зобов’язаний сплатити покупцеві подвійну суму внесеного завдатку.

З наведеного випливає, що внесена частина коштів в рахунок придбання якогось товару сама по собі ще не є завдатком. Для цього необхідно все правильно оформити.

З цього питання вже є сформована судова практика. Зокрема, є Рішення Верховного Суду України від 18.02.2009 року, яке я раніше розмістив на цьому сайті.

Ключові слова: дого, договір купівлі-продажу, забезпечення зобов'язання, завдаток, зобов'язання, письмова форма договору, повернення завдатку