» Статті © Мар'ян Коцан » 14 вересня 2015 року

Неявка позивача до суду. Скільки можна?

31 серпня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) прийняв ухвалу, якою визнав, що повторна неявка в судове засідання належним чином повідомленого позивача є підставою для залишення позовної заяви без розгляду, незалежно від причини неявки (справа № 6-24063ск15).

ВССУ зазначив, що норма ч. 3 ст. 169 ЦПК України направлена на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які з’являються до суду, а позивачка, при цьому, і не з’являється в судове засідання, і не використовує передбачене законом право на процесуальне представництво в суді.

На мою думку, такі справи недоцільно доводити до суду касаційної інстанції. А в даному випадку (коли факт повторної неявки належно повідомленого позивача був), з точки зору економії часу і коштів клієнта, результативніше б було заявити позов повторно. Адже залишення заяви без розгляду не позбавляє позивача такого права (ч. 2 ст. 207 ЦПК). Про строк позовної давності зараз не йдеться.

Звісно, я погоджуюсь з таким висновком всіх судів у цій справі. Такі ж пояснення я давав в коментарях до своєї статті "Зміни до Цивільного процесуального кодексу. Частина 3 – Виклик до суду. Наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі" ще в 2010 році.

Це питання чітко врегульовано процесуальним законом – ч. 3 ст. 169 ЦПК України, яка не ставить право суду залишити позов без розгляду у залежність від поважності причин повторної неявки позивача. Головна умова – належне повідомлення позивача про час і місце розгляду справи. На мій погляд, це питання не мало викликати у суддів особливі проблеми.

Однак, на практиці, суди доволі часто перестраховуються і відкладають розгляд справи у разі повторної неявки позивача. А буває і неодноразово. Таким чином порушуються права відповідача. Адже він зобов’язаний постійно з'являтися до суду витрачаючи свій час. В деяких випадках це пов'язано з потребою відпроситись з роботи. В кінці кінців, відповідач,на рівні з позивачем, має право на розгляд справи у розумні строки.

Зазвичай позивачі зацікавлені в швидкому розгляді справи. Однак, в деяких випадках заявляються "технічні" позови, якими досягаються інші цілі. В такому випадку позивач не зацікавлений в кінцевому результаті і переслідує мету максимально затягнути розгляд справи. Саме тоді і має місце такий процесуальний тероризм. Постійні неявки в судові засідання, клопотання про відкладення розгляду справи з тих чи інших причин можуть затягнути розгляд навіть найпростішої справи.

І тут вже актуальним стає питання не стільки поважності причин повторної неявки в судове засідання (це і так чітко прописано в законі), скільки визначення терміну "повторність". Однак, законодавчо, це питання не визначене. В більшості випадків судді тлумачать повторність як неявку в судове засідання двічі поспіль. Часто таку ж позицію зустрічаю і в науково-практичних коментарях до ЦПК.

Особисто я не поділяю таку точку зору.

Оскільки, як зазначалось вище, ВССУ підкреслив, що ч. 3 ст. 169 ЦПК України направлена на дотримання розумних строків розгляду справи, то очевидно, що її положення мають всебічно сприяти цьому. І, на моє переконання, тлумачення повторності як неявку в судове засідання двічі поспіль абсолютно цьому не сприяє.

При такому тлумаченні недобросовісний позивач має можливість затягувати справу шляхом явки в засідання "через раз". В одному засіданні заявляючи різного роду заяви і клопотання про оголошення перерви. Водноча, не з'являючись в наступне засідання.

Крім того, незрозумілим залишається, як враховувати випадки, коли засідання не відбулося з незалежних від сторін причин (несправність звукозаписувальної апаратури, хвороба судді, перебування судді в нарадчій кімнаті по іншій справі тощо). А такі випадки на практиці досить непоодинокі. Враховуючи, що в деяких судах через завантаженість суддів перерви між засіданнями оголошуються на місяць і більше, таке тлумачення закону на практиці зовсім не сприяє розгляду справи в розумні строки. Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК справа має бути розглянута протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.

Відтак, враховуючи законодавчу невизначеність, позиція шановних науковців, висловлена в науково-практичних коментарях до ЦПК, не витримує практичної критики.

З метою однакового застосування  вважаю, що необхідно внести відповідні зміни до ч. 3 ст. 169 та п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, які б виключили можливість подвійного тлумачення. Крім того, вважаю за доцільне прописати це шляхом відповідних роз’яснень в постановах Пленуму ВССУ.

В будь-якому випадку, у разі неможливості прибути у судове засідання, рекомендую подати заяву про розгляд справи у відсутності позивача. Крім того, в цій же заяві можна викласти додаткові пояснення, які позивач бажав надати усно.

Прокоментуй!

Ключові слова: , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вгору